«Одним словом, жизнь его уже коснулась тех лет, когда все, дышащее порывом, сжимается в человеке, когда могущественный смычок слабее доходит до души и не обвивается пронзительными звуками около сердца, когда прикосновенье красоты уже не превращает девственных сил в огонь и пламя, но все отгоревшие чувства становятся доступнее к звуку золота, вслушиваются внимательней в его заманчивую музыку и мало-помалу нечувствительно позволяют ей совершенно усыпить себя».
Про меня?
Про меня.
И лет жизнь коснулась. И чувства отгорели. И никакого тебе огня и пламени, а одна только зола бывших дерзаний и терзаний, взлетов и полетов во сне и наяву. А золото на счетах и кредитных карточках звенит себе потихоньку, усыпляя и одурманивая. Не очень-то много его, золота, хотелось бы побольше, но кое-что звенит же, не сравнить с тем, что было лет каких даже десять назад, когда ни про какие тысячи в свободно конвертируемой валюте никогда и не мечталось.
А самое-то страшное, что «полет нормальный», что эта заманчивая музыка на мотивы, намурлыканные Гобсеком и скупым рыцарем, для души действительно намного приятней, чем бунтарские рок-н-рольные напевы семидесятых «оттуда» и восьмидесятых «отсюда».
Может, «честь безумцу, который навеет человечеству сон золотой»?
Стоп!
Но если эти слова все-таки что-то пережимают где-то там в душе, откуда слезы идут, если при чистосердечном признании о всей приятности музыки пиастр и дублонов, кредиток и кредитов все-таки что-то в этой душе скромно заказывает другую музыку (правда, нечем ему переплатить эти пиастры и дублоны), значит… все может повернуться вспять? Значит, и в эти лета, которых жизнь уж куда как надежно коснулась, все-таки может прикосновенье красоты развеять чары прагматики, может могущественный смычок дойти до всей души целиком и разбудить ее всю, без остатка, чтобы она проснулась ото сна душой цельной, в одном экземпляре, а не такой двоедушной или двадцатидушной, как она есть сейчас, во сне своем? А если может душа это все услышать и так ее могут эти слова прищемить, то не проснулась ли она уже?..
…Пискнуло из компьютера полученное письмо в рабочей папке. Это письмо надо было сразу читать, на него надо было сразу отвечать и сразу надо было им заниматься…
«Ладно, потом додумаю, когда разберусь с работой. А пока „поспим“ еще немного. Некогда пока вставать. Поспи, душа. Дела, родная!» | «Одним словом, життя його вже торкнулось тих років, коли все, що дихає поривом, стискається в людині, коли могутній смичок слабкіше доходить до душі і не обвивається пронизливими звуками навколо серця, коли дотик краси вже не перетворює невинних сил на вогонь і полум'я, але всі почуття, що відгоріли, стають доступнішими до звуку золота, уважніше вслухаються в його принадну музику і поступово невідчутно дозволяють їй цілковито приспати себе». Про мене? Про мене. И років життя торкнулось. І почуття відгоріли. І жодного тобі вогню і полум’я, а лише один попіл минулих дерзань і терзань, зльотів і польотів уві сні і наяву. А золото на рахунках і кредитних картках дзвенить собі потихеньку, присипляючи і одурманюючи. Не надто й багато його, золота, хотілося б більше, але дещо дзвенить же, не порівняти з тим, що було років яких навіть десять назад, коли ні про які тисячі у вільно конвертованій валюті ніколи і не мріялося. А найстрашніше, що «політ нормальний», що ця принадна музика на мотиви, що намугикав Гобсек та скупий лицар, для душі дійсно набагато приємніша, ніж бунтарські рок-н-рольні наспіви сімдесятих «звідти» і восьмидесятих «звідси». Може, «шана безумцю, який навіє людству сон золотий»? Стоп! Але якщо ці слова все-таки щось затискають десь там у душі, звідки сльози йдуть, якщо при щирому зізнанні про всю приємність музики піастр і дублонів, кредиток і кредитів все-таки щось в цій душі скромно замовляє іншу музику (правда, нічим йому переплатити ці піастри і дублони), значить… все може повернутись назад? Значить, і в ці літа, яких життя вже більш, ніж надійно торкнулося, все-таки може дотик краси розвіяти чари прагматики, може могутній смичок дійти до всієї душі і розбудити її всю до останку, щоб вона прокинулася від сну душею цілісною, в одному екземплярі, а не такою двоєдушною або двадцятидушною, якою вона є зараз, уві сні своєму? А якщо може душа все це почути, і так її можуть ці слова прищипнути, то чи не прокинулася вона вже?.. ..Пискнув з комп’ютера одержаний лист в робочій теці. Цей лист треба було відразу читати, на нього потрібно було відразу відповідати і відразу потрібно було ним займатися… «Гаразд, потім додумаю, коли розберуся з роботою. А поки «поспимо» ще трішки. Ніколи поки що вставати. Поспи, душа. Справи, рідна!»
|