Ми живемо в одній із крихітних квартир багатоповерхівки — саме там, де як у вулику тулиться купа сімей середнього класу. Утім ще дужче наш будинок вподобали представники сімейства котячих — на перший погляд їх уже значно більше, ніж сусідів виду Homo Sapiens. А все тому, що ці чотирилапі з висувними кігтями нікого навкруги не бояться. Ще б пак! Адже серед їхніх диких родичів оцелоти, рисі, тигри й навіть леви! Ріст числа котячих турбує всіх, але водночас ці тварини, тримаючи в лапах аж цілих дев’ять життів, щодня дарують радість і усмішку багатьом навколо.
У наших вуличних котів є суворий поділ території. Мишолови контролюють три нижні поверхи, час від часу перетинаючи лінії розмежування для голодних набігів на кухню. Терасу займає молодняк і лише деколи, воліючи погрітися на сонці й вилизати шерсть, до них зазирають аристократи колишнього Сіаму. Окремі нахаби відшуковують затишні куточки для сну там, куди доволі складно прослизнути. Приміром, кімната вартового, де їм часом не перешкоджає дрімаючий від втоми чолов’яга. Бог подарував кішкам два голосових апарати, щоби ті могли й нявкати, і тихо муркотіти. А при нагоді кілька котячих об’єднують свої сопрано для нічних концертів, заважаючи спати всім навкруги.
Деякі мешканці, педанти на кшталт Кота в чоботях, прямо-таки скипають, коли котяри псують їхнє майно. Інші сусіди як шуліки пащекують, що хвостатих потрібно гнати дев’ятихвостим батогом. Боягузи ж петляють, намагаючись вгадати, куди стрибне наступна кішка. Але хто візьметься приборкувати норовливих?..