Ми мешканці мікроквартир у багатоповерховому житловому комплексі, що став притулком численним сім’ям середнього класу. Однак, громада Felis Domestica, що вподобала наш комплекс, певно таки значно перебільшує громаду Homo Sapiens. Це через те що ці чотирилапі, лапа м'яка, а кігтик гострий, ці зменшені копії диких родичів - левів, тигрів, рисей та оцелотів - не жахаються нічого навколо. Невмируща (як не кинь, все на ноги стає) котяча спільнота зростає та непокоїть усіх, але й багатьох розважає.
Коти на нашій вулиці мають власні безсумнівні лінії місцевого розмежування. Мишолови домують на першому, другому та третьому поверхах і залишають свої пенати лише заради кухонних рейдів по той бік ліній контролю. Тераса є місце суто молодіжної тусовки, але інколи там з’являються й аристократи з колишнього Сіаму аби з насолодою вилизатися чи прийняти сонячні ванни. Деякі котяри сплять муркотливо у затишних куточках, таких тісних що місця кіт наплакав, як скажімо у вартовій будці, де зазвичай якийсь невдаха ловить окунів. Божий дар цим котам дві голосові скриньки: одна для муркотіння, друга - для нявкання, і час від часу хор котячих сопрано спричиняє масове неспання своїми нічними концертами.
Серед мешканців є такі, що бажають бути чистими як скельце, такі б’ються як горлиця коли пелехаті лазять по їхнім скарбам. Бойовиті яструби не хочуть тягти кота за хвіст і повиганяли б тих котів поганою мітлою. Але голуби миру є ще не певні й чекають у який бік подме вітер. Так що не відомо ще хто укрутить хвости котам!