Ми живемо у невеличкій квартирі багатоповерхового будинку, де мешкає багато сімей середнього класу. Але найчисленнішею у будівлі виявляється сім’я Felis Domestica, яка полюбила це місце можливо сильніше ніж деякі представники Homo Sapiens. І дійсно, ці чотироногі тварини, які ховають кігті та можуть похвалитися своїми могутніми дикими родичами (як то лев, тигр, рись, оцелот), нікого навкруги не бояться. Якщо згадати, що кішка живе дев’ять разів, тут є про що турбуватися. Але ж є над чим і посміятися.
Наша кошача спільнота живе за своїми територіальними законами. Мишолови першого, другого та третього поверхів здебільшого полюють на своїх поверхах, хоча трапляються голодні набіги на кухні за демаркаційною лінією. Тераса належить виключно молоді та іноді використовується колишніми сіамськими аристократами для профілактичного вилизування та інсоляцій. У будьякому затишному куточку, навіть у сторожовому приміщенні, де начебто і коту нема де впасти, можна несподіванно виявити солодко дрімаючого кота-гультяя. Оскільки Бог подарував цим тваринам два голосових апарата - один для муркотіння, інший для нявкання - то навіть котячий дует може нагадати святковий оркестр, що своїми серенадами дуже заважає мешканцям спати.
Якщо ви охайна людина, вас напевне дратуватимуть витівки якихось безпритульних котів. Деякі наші войовничо налаштовані резиденти давно готові показати котам кузькіну мати і вимести їх залізною мітлою. Є й такі, хто зволікають час, чекаючи коли рак свисне. Так що ми поки не знаємо, кому доведеться розсьорбувати цю кашу.